Як допомогти першокласнику?

Перший дзвоник, перший клас, перша вчителька, батьки з нетерпінням чекають, коли віддадуть свою дитину до школи. Важливою для майбутніх учнів є адаптація до школи, адже перебування там суттєво відрізняється від звичного для них садочка. Адаптація до школи – перехід дитини до систематичного навчання і звикання до нових умов. І цей період звикання до навчання кожен першокласник переживає по-своєму.
Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другий половині потрібно більше часу. Від чого залежить тривалість адаптації? Перш за все, від того, чи була дитина психологічно готова до школи, а також від її стану здоров’я та рівня розвитку. Батькам першокласників слід розуміти, що адаптація до школи - це процес багатоплановий, тобто в ньому задіяно як фізіологічні явища, так і соціально-психологічні. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 5-6 річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.
Як зрозуміти, що дитина успішно адаптувалася?

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
3. Дитина проявляє самостійність при виконанні завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.
3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.
6. Розвивати комунікабельні здібності.
7. Підтримувати бажання вчитися.
8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.
9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання
Інтерес до навчання може з’явитися у дитини лише тоді, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов’язку, відповідальності тощо.
Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Якщо одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.
Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

Ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що робити, коли дитина не хоче читати, щоб у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.
 Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої враження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

Не слід забувати, що дітям читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п’ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.
Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.
Найтиповіші причини зниження інтересу у дітей до навчання:

• завищені вимоги батьків;
• неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім’ї та школі;
• часті конфлікти з приводу навчання дитини.

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?
Слід пам’ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути ще виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко.
Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога.
Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім’ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров’я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.
По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо:

• дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;
• невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;
• незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній такого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.
Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.
Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов’язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, виконати їх буде просто неможливо. А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

Обов’язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.
Школа — Ваш вірний союзник і помічник. Звертайтеся до педагогів, вони завжди відгукнуться на Ваші прохання і допоможуть у вихованні дитини.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте того, у чому не обізнані: для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові та індивідуальні особливості.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета — виростити її для життя серед людей.
3. Довіряйте вашій дитині, розтлумачуйте те, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки: дитина оволодіє вмінням самостійно їх виправляти.
4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Вона мусить впевнюватись у своїх силах поступово, і з неї виросте відповідальна особистість.
5. Будьте терплячими.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покараннями, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
7. Потурбуйтесь про те, аби ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від ваших розпоряджень, зауважень, наказів. Нехай син або донька потроху самі вчаться розпоряджатися собою.
8. Виключіть зі своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав», замініть цю форму вимоги іншою: «Роби тому, що не зробити цього не можна, це принесе користь». Дитина має звикнути діяти не на догоду батьківському розпорядженню, а тому, що це доцільно, розумно, потрібно.
9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину із сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.
10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

Ми виховуємо своїх дітей на прикладі свого життя, системи власних цінностей, виховуємо своєю присутністю і відсутністю, виразом обличчя, звичним тоном спілкування з людьми, обстановкою в квартирі, ставленням до праці та дозвілля.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Шановні батьки! Пам’ятайте, що Ваша сім’я — найперша і найважливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім’ї, роду, народу, до усього живого, повага до рідної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед Ви самі, характер взаємин у Вашій сім’ї. Отож:

• Шануйте одне одного, будьте чуйними, уникайте сварок і образ.
• Показуйте дітям приклад доброзичливого ставлення до інших членів сім’ї, сусідів, співробітників, а також до незнайомих людей, що потребують допомоги. Пам’ятайте:діти копіюють дії дорослих і насамперед батьків!
• Стежте, щоб Ваші слова не розходилися з Вашими справами. Молодший підліток дуже спостережливий і допитливий, і навіть невеличка фальшива нотка у сімейному оркестрі може спровокувати недовіру Вашої дитини.

Батькові слід узгоджувати свої дії стосовно дитини з діями її матері, матері — із діями батька. Згадаймо народну мудрість: «Якщо батько каже «так», а мати — «сяк» — росте дитина, як будяк!»

• Будьте моральним зразком для своєї дитини. Ваші син або дочка — уже підлітки, і їм властиве критичне ставлення до Ваших якостей. Тому — не тупцюйте на місці, «зростайте» разом із Вашими дітьми, щоб вони відчували гордість за батьків, бажання бути схожими на Вас.

Успіх виховання залежить від мудрого поєднання любові до дитини з вимогливістю до неї.

• Шануйте дитину, її гідність і почуття. Вмійте поставити себе на її місце, цікавтеся її успіхами і невдачами. Пам’ятайте: тільки повагою до юної особистості можемо навчити її шанувати інших.
• Вправляйтесь із своїми дітьми в гуманних учинках. Організовуйте їхнє життя так, щоб вони на ділі могли піклуватися про тих, хто цього потребує (молодший брат або сестра, старенькі бабуся або дідусь, хворі в сім’ї) і допомагати старшим (правильний розподіл домашніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своїм друзям, щоб завжди були чемними.
• Пам’ятайте, що, виховуючи дітей, Ви виконуєте не тільки батьківський, але і громадянський обов’язок!